5 отзывов
+380996742740
Контакты
Юридическая компания "Майстро и Беженар"
+380996742740Водафон
+380612708552Стационарный
+380678130682Киевстар
Лидия Владимировна
УкраинаЗапорожская областьЗапорожьеул. Школьная (Героев Сталинграда), 9 оф. 37
Карта

ЗАХИСТ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОСТІ

ЗАХИСТ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОСТІ

Дмитро Майстро, адвокат, депутат Запорізької обласної ради. Стаття вийшла друком у Віснику Національної асоціації адвокаті України.

Одним із прав громадян України є право  вільно  обирати  та відновлювати національність. Проте, як засвідчує адвокатська практика, при реалізації цього права у громадян виникає низка перепон через відсутність дієвого механізму реалізації цього права. Неоднозначною виявляється і судова практика у відповідних справах. Отже, як адвокат, який неоднаразово зіштовхувався із відповідними справами, вважаю за необхідне висловити власні пропозиції, які можуть посприяти у налагодженні механізму реалізації прав громадян вільно  обирати  та відновлювати національність.

Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Одним із таких прав є збереження національної самобутності. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 300 Цивільного кодексу України  фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Належність особи до певної національності є одним з елементів правосуб’єктності особи, визнання якої за кожною людиною передбачено ст. 6 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р. Проте, можу констатувати, що закріпивши відповідне право, держава не підкріпила реалізацію цього права дієвим механізмом, що породжує багато незручностей.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» до національних  меншин  належать  групи  громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють  почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Можна констатувати, що для віднесення людини до певної національності достатньо  почуття національного самоусвідомлення. Критеріями, які слугують для визначення національної приналежності можуть бути родинні відносини та місце становлення людини як особистості, формування її життєвих цінностей, а саме: освіта, релігія, територіальні або національні традиції, виховання, вплив певної національної групи людей (оточення) тощо.

З метою реалізації деяких прав громадянам України треба підтвердити свою належність до певної національності. Нажаль, економічна ситуація змушує багатьох наших громадян шукати кращих умов за кордоном. Якщо хтось просто оформляє трудову візу, хтось прагне отримати інші документи, які нададуть йому прав на законних умовах перебувати в іншій країні, або і взагалі отримати громадянство. Так, у Республіці Польща з 7 вересня 2007 року діє Закон «Про карту поляка», метою якого є необхідність підтримки польських громадян та їх нащадків в країнах утворених після розпаду СРСР. За даними МЗС Польщі, з 2008 по 2017 роки карту поляка отримали 101 тис. 937 громадян України.

Значна частина громадян прагне переїхати на постійне місце проживання до Ізраїлю для чого потрібно довести свою причетність до єврейської нації.

Деякі країни розробляють плани евакуації громадян, які мають відповідне етнічне походження з тимчасово окупованих територій. Так, уряд Греції підготовив план евакуації греків із східних районів України.

Болгарія надає право на отримання освіти. Це, зокрема, передбачено Постановою Міністерської Ради республіки Болгарія від 31.05.1993 року «Про здійснення освітньої діяльності серед болгар за кордоном».

Отже, у громадянина може виникнути необхідність підтвердження належності до певної національності.

Відповідно до діючого законодавства внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому.

Як йдеться у Правилах внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, у разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

На власній адвокатській  практиці я помітив значне збільшення відповідних відмов у внесенні змін до актових записів цивільного стану щодо зміни або встановленні національності, що стало причиною збільшення кількості відповідних позовів до судів. Варто зазначити, що судова практика в подібних справах є досить неоднозначною. Заявники йдуть двома шляхами: або оскаржують відмову органу реєстрації актів цивільного стану як суб'єкта владних повноважень у внесенні змін до актового запису в адміністративних судах, або шляхом встановлення юридичного факту в рамках цивільного судочинства.

Проте,  Постановою у справі № 295/1605/18 від 14 березня 2019 року Верховний суд зазначив, що нормами чинного цивільного законодавства України не передбачено встановлення в судовому порядку належність особи до певної національності та залишив без змін Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року, якими було відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою.

З означеного питання в 2018 році вже висловлювалася позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 01.02.2018 р. (справа № 760/19921/16-ц) про неможливість розгляду питання щодо належності особи до певної національності шляхом встановлення факту, що має юридичне значення.

Аналіз ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України засвідчує, що серед справ про встановлення юридичних фактів, дійсно, відсутні справи про належність особи до певної національності. З метою виправлення колізії, із-за якої громадяни фактично позбавлені права встановити факт належності до певнї національності в рамках цивільного судочинства, пропоную доповнити ч.1 ст. 315 пунктом 10, який має усунути відповідні недоліки.

Окрім цього, варто зосередити увагу на тому, що до 1999 року в Україні діяв Указ Президента «Про порядок зміни громадянами України національності» в якому встановлювався механізм зміни національності. З урахуванням суспільного запиту у відповідному питанні, на сьогоднішній день, існує потреба прийняття аналогічного нормативно-правового акту.

Враховуючи позицію Верховного Суду України по  відповідному питанню адвокати почали подавати позови до адміністративних судів та оскаржувати відмову органів реєстрації актів цивільного стану як суб’єкта владних повноважень, у внесенні змін до актового запису щодо національності. Проте, аналіз судових рішень засвідчує неоднозначний підхід до вирішення подібних справ. Зокрема, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/1564/19 в якій позивач просить суд зобов’язати відповідача внести зміни (виправлення) в актовий запис № 699 про народження у Книзі записів актів громадянського стану про народження, що був складений 24.07.1964 міським РАЦС Запорізької області, в графі «національність» матері зазначивши «болгарка» замість «руська», ухвалив відмовити у відкритті провадження у відповідній справі. Суд зазначив, що справа не належить до юрисдикції адміністративних судів оскільки позивач у цій справі, оскаржуючи відмову відповідача щодо внесення зміни до актового запису про національність, не просив визнати неправомірними дії відповідача, а мав намір вирішити питання про внесення змін щодо національності у вже існуючий запис, отже спір у цій справі, на думку суду, не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Також, Постановою Верховного Суду України від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17 зазначається, що адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану. Таким чином, на думку суду, позивач у цій справі, оскаржуючи відмову Ужгородського МВ ДРАЦС ГТУЮ у Закарпатській області щодо внесення зміни до актового запису про його народження, не просив визнати неправомірними дії відповідача, а мав намір вирішити питання про внесення змін щодо національності батька у вже існуючий запис про його народження, отже спір у цій справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Практика засвідчує, що, навіть в разі відкриття відповідного провадження, адміністративні суди виносить негативні рішення спираючись на те, що заявник надає замало доказів. Але, надати більше доказів по відповідних справах, зазвичай, в край складно через відсутність необхідних документів в архівних установках.

Як бачимо, суди доволі неоднозначно підходять до розгляду справ про належність особи до відповідної національності. Через наявні законодавчі прогалини у грамадян виникають складнощі у реалізації своїх прав. Проте, можу порадити колегам не складати рук та звертатися до судів із заявами про встановлення факту, що має юридичне значення. Не дивлячись на позицію Верховного Суду у відповідних питаннях, існує позитивний досвід вирішення відповідних справ (Рішення Дружківського міського суду Донецької області у справі № 229/2247/19 від 07 травня 2019 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81589893, Рішення Харківського районного суду Харківської області у справі № №635/2808/19 від 06 травня 2019 р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81550062,  Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі № № 335/2551/19 від 17 квітня 2019 року http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81472158) в яких суди встановлюють факт належності осіб до відповідних національностей. Проте, ключовим моментом, на мою думку, є необхідність доведення адвокатами до судів думки щодо необхідності реалізації громадянином своїх особистих немайнових прав, які він зможе реалізувати довівши факт належності до певної національності (наприклад, безкоштовна освіта за кордоном).

Підсумовуючи, варто зазначити, що необхідним є встановлення юридичного механізму належності особи до певної національності. По-перше це пришвидчить відповідні процедури, по-друге, наповнить законодавство нормами матеріального і процесуального права, що дозволить сформувати позитивну практику судів у розгляді відповідних справ.

facebook twitter
Предыдущие статьи