Особливості розгляду судами справ про зміну прізвища та (або) власного імені, та (або) по батькові малолітніх осіб

Дмитро Майстро адвокат, партнер юридичної компанії «Майстро і Беженар»

З першого січня поточного року набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо права фізичної особи на зміну по батькові», який доповнює статтю 295 ЦК України та статтю 149 Сімейного кодексу України положеннями, які мають дозволити фізичній особі змінювати не лише своє прізвище та (або) ім’я, а й по батькові. Разом з цим, існують певні особливості, які слід враховувати при поданні позовних заяв до судів по вирішенню таких спорів.

Відповідно до ст. 28 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям. Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

За своїм змістом право на ім’я включає наступне:- право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм ім’ям; - право вимагати від інших осіб звертатися до особи відповідно до її імені; - право на псевдонім; - право вимагати припинення незаконного використання свого імені, а також будь-які інші його порушення.

У цій публікації ми розкриємо зміст права розпоряджатися своїм ім’ям, одним з найпоширеніших видів реалізації якого є право на зміну імені.

Це випливає зі змісту ст. 295 ЦК України, відповідно до якої фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові за згодою батьків. У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені, та (або) по батькові такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

Протягом тривалого часу зміна по батькові фізичної особи дозволялася лише у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження. Ця норма неодноразово приводила до судових спорів. Так, усунути прогалину в законодавстві, яке не дозволяло змінити по батькові, рекомендував Європейський суд з прав людини у справі «Гарнага проти України» (Заява № 20390/07). Європейський суд визнав порушення 8 статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.З 01.01.2021 року  набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо права фізичної особи на зміну по батькові». Він доповнює статтю 295 ЦК України та статтю 149 Сімейного кодексу України (далі – СК України) положеннями, які мають дозволити фізичній особі змінювати не лише своє прізвище та (або) ім’я, а й по батькові.

Перше, на чому я сьогодні зосереджую увагу, є те, що реалізувати право на зміну прізвища та (або) власного ім’я, та (або) по батькові може:

- сама особа, яка досягла 16 років;- особа, яка досягла 14 років (за згодою батьків);- особа, яка досягла 14 років (за згодою піклувальника, якщо щодо такої особи встановлене піклування);- один із батьків малолітньої особи шляхом подання заяви до органу опіки та піклування або суду (у разі коли відсутнє порозуміння батьків по цьому питанню);- один із батьків малолітньої особи шляхом подання заяви до суду (у разі коли відсутнє порозуміння батьків по цьому питанню).Як засвідчує практика, у більшості випадків застосовується саме останній пункт, коли один із батьків звертається до суду з метою врегулювання спору.

Важливо, що у випадках, передбачених СК України, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування, рішення якого є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 СК України.Разом з цим, ч. 3 цієї ж статті передбачає, що звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

Отже, законодавець дає відповідну альтернативу. Але, все ж таки, раджу у таких справах бути послідовними та починати розгляд спору саме з подання відповідної заяви до органів опіки та піклування. В подальшому на відповідне рішення треба послатися у позовній заяві та долучити рішення до справи. Разом з цим, існує певна законодавча прогалина, яка полягає у тому, що участь у судовому розгляді справи по зміні прізвища та (або) власного імені, та (або) по батькові органів опіки та піклування не є обов’язковою. З метою врегулювання цієї прогалини пропоную внести зміни до ч. 4 ст. 19 СК України та передбачити обов’язкову участь представника органу опіки та піклування при розгляді судом відповідного спору. Суттєвим аргументом для прийняття відповідного рішення як для органу опіки та піклування, так і для суду є відсутність заборгованості по сплаті аліментів. Також, слід підготувати належні докази, які підтвердять факт того, що відповідач не бере участі у вихованні дитини та не забезпечує дитині належні умови для здорового зростання і духовного та фізичного розвитку, не намагається забезпечити належного медичного обслуговування, а також своїм негативним ставленням до позивача, негативно впливає і на дитину тощо.

Так, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року у справі № 755/8270/18 суд зазначив, що «у будь-якому випадку, як встановлено із матеріалів справи аліменти на утримання сина у розмірі 5 000 грн. щомісяця відповідач сплачує регулярно та заборгованості не має». Також в рішенні зазначається, що при вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов’язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Виходячи із встановлених обставин справи, доказів наданих суду, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено невиконання відповідачем своїх обов’язків щодо дитини, як не доведено та не встановлено інших обставин, які б засвідчили відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Цікавим є те, що посилання позивача на те, що малолітній син живучи в сім’ї теперішнього чоловіка позивача, де всі мають прізвище ОСОБА_1, створить відчуття неповноцінності в сім’ї, що може призводити до непорозумінь та труднощів у спілкуванні між оточуючими людьми, суд першої інстанції  вірно не прийняв до уваги як незвичайні обставини, що створилися у житті дитини.На думку суду, твердження позивача про можливість виникнення в подальшому будь-яких непорозумінь чи труднощів, є нічим іншим як припущенням, що не може бути покладено в обґрунтування прийнятого рішення.

Доволі цікава позиція представлена у Рішенні апеляційного суду Тернопільської області від 15 серпня 2017 р. у справі N 599/596/17-ц в якому зазначається, що часті зміни прізвищ малолітніх дітей з одного на інше через конфлікт між батьками, апеляційний суд розцінює як нехтування інтересами дітей, їх поступовим духовним та психологічним розвитком. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про зміну прізвища дітей на дівоче прізвище позивачки, є необґрунтованим та таким, що суперечить інтересам дітей.

Із наведеного можна зробити висновок, що ключовим аспектом при задоволенні позовів щодо зміни прізвища та (або) по батькові дитини буде факт виконання другим із батьків своїх обов’язків щодо дитини. Окрім того, необхідно звернути увагу на те, що зміна прізвища дитини та (або) по батькові (якщо таке відбулося) ніяким чином не впливає на законні права, інтереси та обов’язки відповідача щодо дитини. 

Стаття підготована та надрукована у Віснику Національної асоціації адвокатів України, № 3 (71), березень 2021 року.